Інформаційна хвилинка
щодо відзначення Дня пам’яті героїв Крут та Революції Гідності
Європейський шлях демократичного розвитку, який обрав український народ, перетворився на Алею Слави сотень і сотень героїв, що віддали і віддають життя за майбутнє Батьківщини. Нові герої України уже народилися, вони посеред нас, вони виявили себе у збройній боротьбі. Завдяки їх відвазі, силі духу та солідарності і єдності народу, Україна гордо вистоює у цих випробуваннях.
Із метою формування сучасних уявлень і об'єктивних поглядів на історичні, політичні та військові процеси державотворення в Україні, головним завданням щодо відзначення Дня пам’яті героїв Крут, є розкриття спільних ознак, які мають січневі події Української революції 1917-1920 рр. та події революції Гідності – АТО – 2013-2016 рр.:
- консолідація української молоді навколо ідеї патріотизму і державництва;
- збройна боротьба з російським імперіалізмом (1918) і військовим тероризмом (сьогодні);
- честь, мужність, звитяга, дух самопожертви, заради вищих ідеалів – волі і слави Нації.
Історичні матеріали.
Бій під Крутами 29 січня 1918 року.
На початку січня 1918 року більшовики встановили контроль у Харківській, Катеринославській та Полтавській губерніях та розгорнули наступ на Київ. Наступ більшовицькі війська вели двома групами: одна вздовж залізниці Харків-Полтава-Київ, друга – у напрямі Курськ-Бахмач-Київ.
Центральна Рада УНР у своєму підпорядкуванні мала окремі частини колишньої російської армії, що були українізовані, а також сформовані із добровольців підрозділи, серед яких варто назвати курінь Січових стрільців на чолі з Євгеном Коновальцем, загони вільного козацтва, та сформований Симоном Петлюрою Гайдамацький Кіш Слобідської України. Саме добровольці і стали опорою Центральної Ради.
24–27 січня 1918 року запеклі бої розгорнулись за станцію Бахмач. Оборона цього міста є однією з героїчних і маловідомих сторінок в історії визвольної боротьби українського народу. Українські війська змушені були залишити Бахмач і відступити до станції Крути. На підкріплення українських частин в Крути було направлено Першу Українську юнацьку (юнкерську) школу ім. Б. Хмельницького у складі чотирьох сотень (400–450 курсантів та 20 старшин (офіцерів). До юнаків школи приєдналась перша сотня (116–130 осіб) новоствореного добровольчого Помічного Студентського куреня січових стрільців. Переважна більшість студентів не мала достатньої військової підготовки, студенти були погано озброєні. До курсантів юнацької школи, студентів і гімназистів приєдналося ще десь до 80 добровольців з підрозділів місцевого Вільного козацтва із Ніжина. Загалом, за різними підрахунками, у Крутах 29 січня 1918 року перебувало від 420 до 520 українських воякiв і юнакiв та студентiв, якi мали на озброєнні до 16 кулеметів та одну гармату на залiзничнiй платформi. Впродовж усього дня вони вели бій за станцію з більшовицькими військами загальною чисельністю (за твердженням більшості джерел) понад 3000 осіб, в їх числі 400 балтійських матросів. Усі добре озброєні і з артилерією. Після запеклого багатогодинного бою, користуючись присмерком, українські війська організовано відступили зі станції Крути до своїх ешелонів.
27 студентів та гімназистів, які знаходилися у резерві, під час відступу потрапили у полон. І наступного дня ці 27 героїв були розстріляні або замордовані. Згодом їх поховали на Аскольдовій могилі у Києві.
За сучасними підрахунками втрати українських військ під Крутами оцінюють у 70– 100 загиблих. Серед них – 37–39 вбитих у бою та розстрiляних студентiв i гімназистів. На сьогоднi вiдомi прiзвища 20 з них. Це студенти Народного унiверситету Олександр Шерстюк, Ісидор Пурик, Борозенко-Конончук, Головащук, Чижов, Сiрик, Омельченко (сотник); студенти унiверситету Св. Володимира Олександр Попович, Володимир Шульгин, Микола Лизогуб, Божко-Божинський, Дмитренко, Андрiїв; гiмназисти 2-ї Кирило- Мефодiївської гiмназiї Андрiй Соколовський, Євген Тернавський, Володимир Гнаткевич (з 6-го класу), Григiр Пiпський (галичанин), Іван Сорокевич (з 7-го класу), Павло Кольченко (прапорщик), Микола Ганкевич (з 8-го класу). Втрати бiльшовицьких вiйськ пiд Крутами були значними, сягали тільки вбитими 300 воякiв.
Затримавши ворога на чотири дні, київські юнаки дали змогу укласти Брест- Литовський мир, що de-facto означав міжнародне визнання української незалежності.
Зі спогадів очевидців.
«Пам’яті тих, що полягли під Крутами» Дмитро Дорошенко.
Хто з нас, українцiв лiвобережних, не знає невеличкої стації Крути на залiзнiй дорозi з Києва до Конотопа? Звiдси розходяться боковi вiтки, одна на Чернiгiв, друга на Пирятин та Прилуки. Коло станції високi тополi. Широка без краю nлощина, piвнa як море. Недалеко Нiжин, що коло його, на сих розлогих ланах вiдбувалась знаменита Чорна Рада влiтку 1663 року; недалеко звiдси й Борзна, батькiвщина славного полковника Семена Палiя, а близько неї хутip Мотронівка, де жив i помер Панько Кулiш (…). Звичайно, на сiй ма¬лiй станції, коли приходили київськi потяги й подорожнi пересiдали на "вузькоколiйку", щоб їхати далi на Чернiгiв чи на Прилуку, бувало людно й оживлено, навіть тісно в невеличкому станцiйному будинковi. Але, в тi днi - в половинi сiчня 1918 р. було порожньо й глухо. 3 пiвночi на Україну наступав ворог, той старий iсторичний ворог, що колись не раз тим самим шляхом од Конотопа на Київ наступав пiд проводом бояр Ромодановського, Великогагина, Шереметєва та iнших. І тепер точнi¬сінько тим самим шляхом, тiльки що не гpунтовою дорогою, а по залiзнiй колії наступали його внуки. Звались вони тепер не «государевою ратью», а «товарищами-большевиками», а вели їх не царськi бояре, але царський жандармський полковник Муравйов i «товариш» Ремньов. Поїзди вже не ходили, i тiльки холодний вітep вiльно гуляв по степу кругом станції. В столицi України тiльки що урочисто було проголошено у великому бiлому будинковi пiд широкою сферичною банею з шкляним дахом («Педагогiчний Музей») самостiйнicть i незалежнicть України. Але нiкому було її захистити й оборонити, i «варвар з пiвночi», про наступ якого повiдомив українську iнтелirенцiю, зiбрану в салi Українського Клубу на стрiчi нового 1918 року, голова тодiшнього уряду вкраїнського В.Винниченко, насував, мов темна хмара, й грозив, як казав промовець, «знищити культуру на нашiй землі». І ми вci, що зiбрались тодi коло одного столу, сумно вiтали новий piк як «morituri», – тi, що мали вмерти. Але ми не зумiли стрiнути ту смерть, як вояки зi зброєю в руках, ми – «cтapi українці». Бо хоч ми й звикли декламувати гapнi слова про любов до України i дiйсно любили її в душi, але становище духових рабiв у царськiй державi не могло виховати з нас воякiв; ми не мали традицiй лицарської оружної боротьби, ми вмiли боротись тiльки таємно у подполлi: ми вмiли й умирати, але смертю жертви з руки ката, а не з мечем у руках на збройнiм поєдинку. Ми були не виннi в тому; се було наше прокляття, се ми покутували грiхи наших предкiв, що не стало в їx до краю завзяття. І коли лютий ворог переступив тепер українські кордони, а всерединi, в столицi, звили собi кубло зрада i по-встання, у нас не було сил. Молодий український уряд умів добре про¬мовляти, був щедрий на обiцянки всяких благ, од усього серця хтів ущасливити українським народовим соціалісничним ладом, але не умів організувати силу, щоб оборонити себе і той новий лад, який він хотів запровадити на рідній землі.
«Бiй пiд Крутами» Аверкiй Гончаренко, полковник армії УНР.
Ставлю собi завдання подати до прилюдного відома правдивий перебiг бою за ст. Крути. Обставини, що змусили нас до бою, такi. По оголошеннi Українською Центральною Радою IV Унiверсалу УкраЇна стала самостiйною державою. Як така, вела мировi переговори з Центральними Державами у Берестi. Рiвночасно вела мировi переговори з тими ж державами i Росія большевицька. Предсiдник большевицької делегацiї Троцький виступив iз заступництвом Радянської України, запевняючи представникiв Центральних Держав, нiби Центральна Рада та її Уряд уже не icнують. А в той час Уряд України робив нелюдськi зусилля в подавлюваннi анархiї внутpi краю i до його оборони назовнi. Найкоротшою дорогою на Київ з пiвночi йдуть залiзничнi шляхи Гомель-Бахмач i Харкiв- Ворожба-Бахмач: На оборону цього надзвичай важного залiзничного вузла командуючий вiйськами отаман Капкан i вислав «l-шу iмени гетьмана БогданаХмельницького Юнацьку Вiйськову школу». В складi школи було 4 сотнi (по 150 юнакiв), 16 кулеметiв та 20 старшин. Школа була комлектована юнаками з колишнiх росiйських вiйськових шкiл, з освiтою не менше як 6 кляс гiмназiї, а переважно з укiнченою середньою школою. Юнацька школа мала 2 курси; молодший, як менше вишколений, продовжував науку на мicцi, а старший 8.12.1917 в командi ген. штабу сотника (з росiйського вiйська капiтан) Носенка виїхав до Бахмача. Бах¬мач адмiнicтрацiйно належав до Чернiгiвщини, де вiйськово-адмiнicтрацiйну справу провадив сотник (капiтан) Тимченко. Сотник Тимченко не мав нiякого вiйська i навіть, щоб сформувати собi якийсь вiддiл для свого штабу, просив у начальника школи старшин. Для цього i був призначений сотник Микола Богаєвський, що став на¬чальником штабу у сотника Тимченка. Мiж двома командирами виникло непотрiбне непорозумiння: з одного боку був сотник Носенко, від генерального штабу i начальник школи, а з другого – сотник Тимченко, протегований полiтичною партiєю, як ко¬мандуючий вiйськами адмiнicтративного району Чернiгiвщини. 22 грудня 1917 р. мене, як командира куреня Юнацької школи, покликав до себе командуючий вiйськами отаман Капкан. Отаман Капкан наказав мені вiдїхати негайно до Бахмача з наказами для обох згаданих вище начальникiв. По одержаннi двох секретних пакетів я спитав командуючого вiйськами, чи не мiг би я вислати цi накази якимсь молодшим старшиною. На це дicтав таку вiдповiдь: «Ви призначаєтесь комендантом оборони Бахмача. Большевики наступають з Харкова i Полтави. Головнi сили Муравйов провадить на Бахмач-Київ. Забирайте решту Юнацької школи. Потяг на ст. Київ-Товарний уже готовий. На помiч – трудно чекати». З цим я вiдiйшов. Щедро надiлений повновластю з пiдкресленням за всяку цiну не вiд¬дати Бахмача, щоби не допустити большевикiв до Києва, з глибоким смутком i жалем (тодi ще не знав до кого) вертав я до школи. Брав мене в свої обiйми невимовний жаль. Молодий цвiт нашої армiї – юнакiв кидали майже в безнадiйну ситуацiю, тодi як серед шалiючої анархiї десятки тисяч озброєного, випробуваного в боях вояцтва безжурно демобiлiзувалося: його не зумiли завчасу, використовуючи для цього нацiональне пiднесення, взяти в карби вiйськової дисциплiни, а навпаки, на мiтинrах деморалiзували накликуванням до подiлу землi. Тепер лише iдейнi горстки стали до боротьби за рiдний край. Перед самим вiдїздом ще пiшов я до Головного Начальника Юнацьких шкiл генерала Астафiєва. Прийшов до нього не тiльки як до начальника, а ще i як до свого колишнього щиро любленого професора з Чугуївської вiйськової школи. З мого рапорту він довiдався, якi накази дicтала школа, i удiлив мені багато порад, що так допомогли мені у виконаннi завдання оборони Бахмача. Тут, до речi, хочу пiдкреслити заслуги генерала Астафiєва, що зумiв ширити ще задовго до революцiї нацiональну cвiдомicть серед нас («малограмотних» українцiв). На це у росiйськiм вiйську до революцii було дуже мало вiдважних одиниць серед вищої військової генералiцiї, а генерал Астафiєв до неї належав. 23 грудня ввечерi я вже був у Бахмачi. Начальник школи, сотник Носенко, відїхав з Бахмача вдоволений. Сотник Тимченко xотів, щоби школа пiдлягала йому, на що я не міг погодитися, маючи наказ командуючого вiйськами. Я лише зазначив, що в справах адмiнicтрацiйних буду йому пiдлягати, як зайде потреба, справи ж бойового характеру, згiдно з наказом, буду вести сам. Для охорони нашого лiвого крила в напрямi на Чернiгiв вислав я сотника Семирозума з четою юнакiв. На Святий вечiр – 24 грудня 1917 р. – в напрямi на Гомель я вислав вiд школи передову заставу. Пiсля незначної сутички ми зайняли ст. Доч, при тому 2 большевицьких воякiв взяли до полону. У нас були легко paнені 2 юнаки i 1 старшина. Biд полонених я довiдався, куди i як наступають вiйська Муравйова. В напрямi до ст. Ворожба школа також увiйшла в бойову стичнicть з большевиками. Ст. Бахмач i місто залишалися за нами. Треба зазначити, що в залiзничному депо Бахмач було до 2 тисяч затруднених приверстатах робiтникiв, переважно москалiв. Про їх настрiй вiднicся я досотника Тимченка за iнформацiями. Сотник Тимченко був у них на мiтинry i сказав мені, що нема страху: робiтники оголосили невтралiтет. Трудно було, однак, вiрити в їх невтральнicть, а мати у себе в найближчiм запiллi 2 тисячi озброєних робiтникiв – не належало до приємности. На цiй пiдставi я й приступив до перегрупування Юнацької школи, не гублячи однак бойового зв'язку з противником.
Революція Гідності
Від Революції гідності до Країни гідності
«Ми з гідністю маємо нести нашу культуру та традицію. Ми – не раби, і ніколи ними не будемо. Наш шлях – до європейських цінностей», - такі основні гасла Революції гідності.
Акції Майдану 2013-2014 років стали епіцентром суттєвих перетворень в Україні, основою якісно нових суспільних відносин. Не виключено, що наслідки цього вибуху гніву і гідності, який вивільнив колосальну енергію змін даватимуться взнаки не одне десятиліття.
Починаючи з 21 листопада 2013 року в Україні відбувся ряд подій, які об’єднались спільною назвою «Революція гідності». Приводом до розгортання акцій протесту стало непідписання колишнім Президентом України Віктором Януковичем угоди про асоціацію з ЄС. Саме це несподіване рішення вивело тисячі мітингувальників (насамперед студентську молодь) на вулиці. Після розгону мирних учасників протесту на Майдані Незалежності акція набрала якісно іншого вигляду – із студентських протестів проти непідписання угоди з ЄС вона перетворилася на масову акцію спротиву владі. Серйозне загострення соціально-економічної ситуації, тотальна корупція, планомірне згортання демократичних прав і свобод, неможливість розв’язати наявні проблеми законними методами та демократичними процедурами – чинники, які підштовхували людей до революційних виступів. Основна ж причина, яка підняла людей на акції громадського спротиву, – неспроможність колишньої влади взятися за реформування України. Ідеологія та мета Майдану поступово змінювалися практично з кожним днем і були адекватною реакцією на тотальне ігнорування самого існування учасників Майдану.
Хронологія революційних змін в Україні
Так, з 21 по 30 листопада 2013 року у Києві на Майдані Незалежності поступово почали збиратися небайдужі громадяни, які виступали за активне покращення ситуації в країні та наполягали на підписанні договору з ЄС. Проте у ніч на 30 листопада представниками силових структур було здійснено силовий розгін активістів Майдану. О 4 годині ранку, коли на Майдані Незалежності перебувало близько 100 протестувальників, площу оточили 300 озброєних спецзасобами бійців «Беркуту» та з надмірним застосуванням сили витіснили людей з площі. Внаслідок розгону було травмовано десятки мирних людей. Частина з них знайшла притулок в Михайлівському золотоверхому монастирі. Як з’ясувалося пізніше, приводом для розгону стало нібито встановлення Новорічної ялинки. У відповідь на побиття студентів, на Михайлівську площу, зібралось більше тисячі киян та гостей столиці. Подальший розвиток подій отримав назву «Європейська революція».
З початку грудня 2013 року по 16 січня 2014 року люди наполягали на покаранні винних у побитті студентів та мирних мітінгувальників, а основним гаслом було запровадження в Україні європейських цінностей. Поштовхом до виходу протистояння за мирні межі стало ухвалення Верховною Радою репресивних, на думку прихильників євроінтеграції, «диктаторських законів», які були прийняті 16 січня. Наступного дня низка громадських організацій оголосили про збір активістів на Майдані Незалежності у Києві. Вони закликали до «масового і негайного опору» представникам влади. 18-20 лютого 2014 року відбувся завершальний етап Революції гідності - силове протистояння між представниками правоохоронних органів та мітингувальниками. Результатом подій стало відсторонення 22 лютого Верховною Радою від виконання обов'язків Президента України Віктора Януковича та скасування 9 із 11 законів, які були прийняті 16 січня у «ручному режимі» і обмежували права і свободи громадян. 25 лютого 2014 року обов'язки Президента України було покладено на Голову Верховної Ради Олександра Турчинова, а вже 25 травня по всій Україні відбулися позачергові вибори Президента України. Перемогу отримав Петро Олексійович Порошенко, за якого виборці віддали 54% голосів при явці 59,48%. 7 червня 2014 року у Верховній Раді України відбулася церемонія інавгурації Президента України Петра Порошенка. Як заявив під час церемонії новообраний Президент: «Повернення
України до свого природного, європейського, стану було омріяне багатьма поколіннями. Диктатура, що панувала останніми роками в Україні, прагнула позбавити нас цієї перспективи і народ повстав. Переможна Революція гідності змінила не лише владу, країна зробилася інакшою. Іншими стали люди. Настав час невідворотних позитивних змін. Навколо ідеї незалежності, свободи, гідності, правової держави, європейської інтеграції об’єдналася вся Україна і все світове українство. Народ своє вагоме слово сказав під час революційних подій. Під час спротиву агресії та під час виборів. Тепер черга за владою».
Незважаючи на обрання нового Глави держави, громадськість висловлювала невдоволення старим парламентом та наполягала на призначенні позачергових виборів у Верховної Ради. Громадськість вимагала нового, демократичного парламенту, який би міг відстоювати інтереси громадян та безперечно виконувати свої функції. Так, 26 жовтня 2014 майже по всій території України пройшли позачергові парламентські вибори. Відповідно частини п'ятої статті 8 закону «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» вибори на території Автономної Республіки Крим і Севастополя не проводилися. Також не відбулися вибори в 9 округах Донецької і 6 округах Луганської областей. Разом з тим, переселенці з тимчасово окупованої території та зони проведення антитерористичної операції мали можливість проголосувати за новим місцем перебування. Участь у виборах у багатомандатному окрузі взяли 29 партій. Голосування в Україні проходило загалом спокійно, без серйозних порушень чи ексцесів. Виявлені спостерігачами в день голосування порушення не носили системного і спланованого характеру та за своїми наслідками не могли суттєво вплинути на результати волевиявлення. На деяких дільницях було зафіксовано спроби зриву голосування, особливо це стосується прифронтових округів Донецької і Луганської областей, деякі виборчі дільниця яких зазнавали обстрілів з боку російських озброєних формувань. За результатами голосування на позачергових парламентських виборах в багатомандатному загальнодержавному окрузі до Верховної Ради пройшли шість партій. Згідно з даними, оприлюдненими на сайті Центральної виборчої комісії, за партію «Народний фронт» проголосували 22,14% виборців, за «Блок Петра Порошенка» – 21,81%, за «Об’єднання "Самопоміч» – 10,97%, за «Опозиційний блок» – 9,43%, за Радикальну партію Олега Ляшка – 7,44%, за Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина» – 5,58%. Слід зазначити, що на Херсонщині результати позачергових виборів у Верховну Раду підтвердили прагнення жителів регіону до демократичних перетворень, збереження незалежності і цілісності держави. Так, по багатомандатному виборчому округу найбільше голосів жителі області відали за політичну силу «Блок Петра Порошенка» (22,26%), також лідируючі позиції зайняли «Народний фронт» (16,14%) та «Опозиційний блок» (10,39%). Крім того, у 4-ох з усіх 5-ти одномандатних виборчих округів, утворених на території області, перемогли висуванці від правлячої партії «Блок Петра Порошенка». Так, на 182 виборчому окрузі переміг О.Співаковський (21,60%), на 183 – А.Гордєєв (27,28%), на 184 – І.Вінник (18,13%), на 185 – С.Хлань (39,22%), а на 186 виборчому окрузі найбільше голосів набрав самовисуванець Ф.Негой (27,52%).
Дії керівництва держави щодо покарання винних у злочинах проти «Майдану»
Президент України Петро Порошенко постійно заявляє про невідворотність покарання за злочини попередньої влади, які призвели до загибелі Героїв Небесної Сотні.
Дата 16 січня 2014 року увійде в історію країни як день спроби перетворити державу у тиранію, заявив Президент України на нараді з керівниками фракцій Верховної Ради. «Ця дата ніколи не буде прикрашати український календар. Це була спроба перетворити нашу державу на тиранію, на диктатуру. 16 січня завершило мирний період розвитку Революції гідності. Було перейдено межу. Територія свободи була обмежена лише територією Майдану Незалежності». За словами Глави держави, від народного гніву та справедливого покарання замовники, організатори та виконавці цих злочинів поховалися за межами України та на
окупованих територіях. За даними Мінюсту, лише в Криму переховується майже сто суддів, які виносили неправосудні рішення проти майданівців. Саме тому, створено правову базу для заочних судових процесів над тими злочинцями, які перебувають у міжнародному розшуку. Президентом підписано Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо невідворотності покарання осіб, які переховуються на тимчасово окупованій території України або в районі проведення АТО». «Ми не можемо чекати жодної години. Наші правоохоронні органи будуть озброєні можливістю негайно передавати до суду справи, які вони напрацювали за цей час», — сказав Президент. Крім того, з метою вшанування пам’яті загиблих під час подій на Майдані, 21 листопада 2014 року Президент України Петро Порошенко підписав Указ про присвоєння Героям Небесної Сотні звання Героя України. Він наголосив на важливості покарання винних у загибелі людей під час Революції Гідності. «Це дуже важкий день, дуже трагічний. Важливо, щоб ті, хто вбивав Героїв Небесної Сотні, були покарані». Глава держави повідомив, що під час зустрічі з першими активістами Майдану, серед яких є новообрані депутати, було домовлено про те, що одним з перших рішень нового Парламенту стане створення тимчасової слідчої комісії з розслідування злочинів на Майдані.
Як зазначив Петро Порошенко: «Небесна сотня і відважні українські воїни померли не лише за Україну. Вони поклали голови за те, щоб ми посіли гідне місце в родині європейських народів. З часів Другої світової війни жодна нація за право бути європейцями ніколи не платила такої високої ціни». Крім того, 11 лютого 2015 року Верховній Раді представлено нового Генерального прокурора Віктора Шокіна. Під час заходу Президент заявив: «Покарання винних за вбивство на Майдані залишається головним завданням Генеральної прокуратури України» та підкреслив: «до 22 лютого напрацювання, які були зроблені, мають бути реалізовані. Це – той тест, який мають пройти не тільки Ви і Генеральна прокуратура. Це тест, який має пройти країна. Я впевнений в тому, що це було ще одне щеплення, щоб ніколи більше влада не використовувала силовий ресурс для боротьби з демократією». Глава держави зазначив, що Генеральна прокуратура має використати можливості, надані Законом про заочне правосуддя для того, щоб провести суд над Віктором Януковичем та його прибічниками. «Питання не тільки в тому, щоб вони опинилися за ґратами, а в тому, щоб весь світ побачив: це вже інша Україна, яка вміє жити по-іншому, яка здатна притягнути до відповідальності тих, хто розкрадав та знищував країну», — сказав Петро Порошенко. Президент наголосив, що важливим завданням Генеральної прокуратури є відновлення довіри людей. «Я сподіваюсь, що першими кадровими призначеннями суспільство буде приємно вражене, і Вашу позицію буде підтримано». Депутати Верховної Ради України 318-ма голосами проголосували за затвердження кандидатури Віктора Шокіна на посаді Генерального прокурора. Перед цим, 291 голосом було схвалено відставку Віталія Яреми з цієї посади. Коментуючи прохання про відставку Віталія Яреми, Петро Порошенко зазначив, що такий вчинок є свідченням появи нової політичної культури в Україні та заслуговує на повагу, він став наслідком широкої політичної дискусії щодо роботи Генеральної прокуратури. «Незагоєна рана Майдану болить усім, і мені теж. Впевнений і можу долучитися до побажань і критики людей, що ті, хто скоїв злочини на Майдані, ті, хто задіяний в корупційних оборудках, мають бути негайно притягнені до відповідальності, і це – завдання для всіх правоохоронних органів: Генеральної прокуратури, Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки України, майбутнього Антикорупційного бюро», – наголосив Глава держави. Петро Порошенко висловив сподівання, що з призначенням нового Генерального прокурора відбудуться кадрові зміни по всій вертикалі Генпрокуратури. «Я не буду заперечувати, якщо буде принципове рішення щодо залучення іноземних фахівців до роботи у Генеральній прокуратурі», – сказав Президент. При цьому Глава держави зазначив, що зміни у роботі Генеральної прокуратури не повинні обмежуватися кадровими рішеннями, але мають носити системний характер. Ставлячи завдання перед новим Генпрокурором, Президент наголосив,
що «кожний злочин має бути покараний, і розслідування та притягнення до відповідальності має бути невідворотнім». За його словами, часто результати ефективної роботи прокуратури розбиваються «об скелю нереформованої або недореформованої судової системи». Петро Порошенко закликав депутатів Верховної Ради не зволікати з ухваленням Закону про судову реформу. Слід зазначити, що з 26 червня 2014 року до останнього часу Віктор Шокін обіймав посаду Заступника Генерального прокурора України – начальника Головного управління нагляду у кримінальному провадженні. У 1999-2001 роках Шокін працював слідчим з особливо важливих справ Генеральної прокуратури України. Розслідував низку важливих кримінальних справ. У 2002-2003 та 2004-2007 роках був заступником Генерального прокурора України.
Відзначення роковин трагічних подій на Майдані та Дня пам`яті героїв небесної сотні.
Президент України підписав Указ «Про вшанування подвигу учасників Революції гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні». Відтепер щорічно 20 лютого по всій Україні відзначається День Героїв Небесної Сотні – на знак вшанування відваги, сили духу і стійкості громадян, які віддали своє життя під час Революції гідності (листопад 2013 року - лютий 2014 року), захищаючи ідеали демократії, відстоюючи права і свободи людини, європейське майбутнє України. З цього приводу, Кабінетом Міністрів, із залученням громадськості, розроблено та затверджено комплексний план заходів, яким передбачено, зокрема: створення у Києві музею, присвяченого подіям Революції гідності; проведення за участю Національної академії наук, музейних, архівних і наукових установ пошукових робіт щодо збирання документальних, фото-, відео- та інших матеріалів, які висвітлюють зазначені події. На Херсонщині також проходитиме ряд заходів з вшанування роковин трагічних подій на Майдані. Зокрема, за участю представників органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, місцевих політичних партій та громадських організацій, духовенства та небайдужих громадян відбудеться церемонія вшанування загиблих під час Революції Гідності з покладанням траурних вінків і квітів до пам’ятного знака Небесній сотні у Херсоні та відвідування меморіалів видатних українських діячів, борців за незалежність України у всіх районах області.
|
