Педагогіка — це не тільки наука і не тільки мистецтво. Це, перш за все, прикладна дисципліна, і тому вона не може бути технологічною. Проблема сьогодні полягає в тому, щоб надати вчителю методологію вибору та механізм реалізації відібраного вченими змісту освіти в реальному навчальному процесі як з урахуванням інтересів та здібностей учнів, так і його особистої творчої індивідуальності. Окремі форми та методи навчання повинні поступитися цілісним педагогічним технологіям загалом і технології навчання зокрема. Поняття „педагогічна технологія” виникло досить давно, але остаточного визначення, яке б задовольнило всіх, досі не існує. У перекладі з грецької „технологія” — це сукупність способів переробки матеріалів, виготовлення виробів і процеси, що супроводять ці види робіт (Словник іншомовних слів.— К, 1974.— С. 665). З іншого боку, етимологія цього слова дозволяє розуміти його як „вчення про майстерність”. Ще 400 років тому Я. Коменський висловив ідеї про технологічні напрями в освіті, запропонувавши правильно й чітко визначити мету, засоби її досягнення. Ці ідеї знайшли своє продовження у працях Джона Дьюї, Песталоцці, Л. Толстого, А. Макаренка, В. Сухомлинського, І. Зязюна та ін. Зараз існують такі визначення поняття „педагогічна технологія”: Це комплексний, інтегрований процес, що охоплює людей, ідеї, засоби та способи організації діяльності для аналізу проблем і планування, забезпечення, оцінювання і керування вирішенням проблем, що стосуються всіх аспектів засвоєння знань (Асоціація педагогічних комунікацій і технології США). Це змістовна техніка реалізації навчального процесу (В. Беспалько). Це системна сукупність і порядок функціонування всіх особистісних, інструментальних і методологічних засобів, що використовуються для досягнення педагогічної мети. (М. Кларин). Це змістовне узагальнення, шо вбирає в себе зміст усіх визначень різних авторів (джерел) (Г. Селевко) Це системний метод створення, застосування і визначення всього процесу викладання і засвоєння знань з урахуванням технічних і людських ресурсів і їх взаємодії, що своїм завданням вважає оптимізацію форм освіти. (ЮНЕСКО).
Поняття „педагогічна технологія” може бути представлене трьома аспектами: науковим (теоретичним); процесуально-описовим; процесуально-дійовим.
Взагалі вважається, що все ж таки це поняття теоретичне і включає в себе: технології виховання; технології освіти; технології спілкування.
Тому, розглядаючи технологічний підхід до навчального процесу, більш правильно вживати термін „освітні технології”. До структури педагогічної технології входять: а) концептуальна основа; б) змістовна частина навчання: • мета навчання, • зміст навчального матеріалу; в) процесуальна частина — технологічний процес: • організація навчального процесу, • методи і форми навчальної діяльності, • методи і форми роботи вчителя, • діагностика навчального процесу.
Існує безліч класифікацій педагогічних технологій — за характером змісту, за організаційними формами, за типом управління пізнавальною діяльністю, за домінуючим методом та ін. У дидактиці виділяють три основні групи технологій: 1) технологія пояснювально-ілюстративного навчання; 2) особистісно орієнтовані технології; 3) технології розвиваючого навчання. Кожна з цих груп включає в себе декілька конкретних технологій навчання (наприклад, модульна технологія, диференційоване навчання, технологія опорних сигналів, проблемне навчання, критичне мислення).
Пропонуємо стислу характеристику деяких з технологій навчання, які використовуються у школах України.
І. Проблемне навчання
Особистість: Теоретично обгрунтував проблемне навчання американський філософ, педагог, Дж. Дьюї (1859-1952).
Проблемне навчання — організація навчального процесу, що передбачає створення проблемної ситуації та активну самостійну діяльність учнів у її розв'язанні. Це веде до ґрунтовного засвоєння й закріплення наукових положень, розвиває творче мислення й здатність до самостійної діяльності. Проблемна ситуація завжди базується на суперечності. Навчальна проблема — суперечність між старою та новою інформацією. Проблемне питання.завжди містить тезу та антитезу. Алгоритм дій: постановка проблеми; визначення шляхів її розв’язання; вибір оптимального шляху; розв’язання проблеми.
Питання проблемного навчання висвітлено у працях М. Махмутова, Т. Ільїної, Г. Вернера, В. Окопа, А. Матюшкіна, П. Підкасистого та ін.
II. Групові (колективні) технології навчання
Особистість: Групове навчання застосовувалося ще в середні віки. Ідеї взаємного навчання закладені ще у белланкастерській системі. Як сучасні, технології розроблені й апробовані О.Г. Рівіном (КСН), В. К. Дяченком (ГСН) та ін.
Це така організація навчального процесу, за якої навчання здійснюється у процесі спілкування між учнями (взаємонавчання) у групах. Група може складатися з двох і більше учнів, може бути однорідною або різнорідною за певними ознаками, може бути постійною і мобільною. Найбільш поширеними зараз є робота з парі та групове розв'язання проблемних завдань. Одна з головних умов успішного застосування групової роботи — правильний розподіл на групи. Залучайте до цього процесу психолога та класного керівника. Групові форми навчання дають змогу диференціювати та індивідуалізувати процес навчання. Формують внутрішню мотивацію до активного сприйняття, засвоювання та передачі інформації. Сприяють формуванню комунікативних якостей учнів, активізують розумову діяльність. За висновками психологів, навчання інших дає найбільший ефект у засвоєнні знань (див. рис. 1). Лекція 5%
Читання 10%
Аудівізуальні методи 20%
Демонстрації 30%
Групові дискусії 50%
Активне навчання 70%
Навчання інших 90%
ІІІ. Ігрові технології навчання
Технологія ігрового навчання — це така організація навчального процесу, під час якої навчання здійснюється у процесі включення учня в навчальну гру (ігрове моделювання явищ, „проживання” ситуації). Зараз у дидактиці поступово відмовляються від терміну „гра” (асоціація з розвагами, акцент на зовнішній стороні), віддають перевагу терміну „імітація” (акцент переноситься на внутрішню сутність дії). Навчальні ігри мають за мету, окрім засвоєння навчального матеріалу, вмінь і навичок, ще й надання, учневі можливості самовизначитися, розвиток творчих здібностей, сприяють емоційному сприйманню . змісту навчання тощо. Класифікація ігор за різними ознаками: 1. Навчальні, тренувальні, узагальнюючі. 2. Пізнавальні, виховні, розвиваючі. 3. Репродуктивні, продуктивні, творчі та ін.
Структура гри включає: ігрову задумку, правила гри, ігрові дії, дидактичні завдання, обладнання, результат гри.
Найбільш поширені навчальні ігри: o змагання (КВК, турнір, вікторина тощо); o імітації (суд, ток-шоу, драматизація, аукціон тощо).
IV. Технологія проектного навчання
Особистість: Метод проектів розробили американські педагоги Д. Дьюї та В. Кілпатрик.
Суть методу проектів полягає в досягненні дидактичної мети через детальну розробку навчальної проблеми, яка повинна завершитись реальним практичним результатом (проектом). Проектом може бути відеофільм, стіннівка, альбом, доповідь, комп'ютерна презентація тощо. Метод проектів передбачає використання індивідуальної, парної, групової роботи. (див. детальніше Метод проектів).
V. Технологія формування критичного мислення
Розроблена науковцями Центру розвитку етики та виховання особистості Бостонського університету.
Критичне мислення — мислення вищого порядку, яке спирається на інформацію, усвідомлене сприйняття власної інтелектуальної діяльності та діяльності інших. Параметрами критичного мислення є: осо-бистісне ставлення до об'єкта, аргументованість висновків, логічність викладу, здатність змінити позицію на основі контраргументу. Основні прийоми технології: використання синканів (поетичних 5-рядників), мозковий штурм, розширена лекція, постановка учнями запитань, читання з позначками, дискусія. Розумові дії, які формуються під час використання технології: • знання; • розуміння; • використання знань та вмінь; • аналіз; • синтез; • оцінювання, вміння робити висновки.
1. Складання синканів Спонукає із великого обсягу інформації відібрати головне й відтворити у стислій формі. Використовується під час підбиття підсумків уроку. Наприклад: 1-й рядок 1 іменник Франція 2-й рядок 2 прикметники романтична та елегантна
3-й рядок 1 дієслово чи опис дії виробляє електроенергію, літаки, вино, машини, парфуми 4-й рядок фраза, яка передбачає особистісне ставлення до теми Мрію про Париж
5-й рядок синонім до іменника в 1 рядку Країна моди
2. Постановка учнями запитань Цей прийом використовується, зазвичай, під час закріплення знань (на уроці чи вдома). Учитель пропонує учням після знайомства з текстом (таблицею, картою) виділити головну думку, оцінити й після цього поставити запитання. Цим прийомом можна активізувати слухання лекції, захист робіт учнів. Як правило, на поставлені запитання відповідають інші учні.
3. Дискусія Дискусія (від лат. discusio — розгляд) — обмін думками з певної проблеми. Одні дидакти розглядають дискусію як метод навчання, інші — як форму організації, українські дослідники вважають її різновидом рольової гри. Організація дискусії тісно пов'язана з груповою роботою. Продуктивність дискусії залежить від ґрунтовного оволодіння учнями необхідною інформацією. Схема проведення дискусії: введення у проблему; об’єднання учнів у групи; розподіл функцій та завдань у групі; обговорення; підбиття підсумків.
4. Читання тексту з позначками Цей прийом дає можливість по-новому працювати з текстом — повторити вже відоме, виділити нове, визначити питання для поглиблення й розширення знань тощо. Учням пропонується під час читання тексту виділяти інформацію 4-х видів і для зручності заносити її в таблицю. Знайома інформація (це я вже знав) + Нова інформація(це для мене нове) - Суперечлива інформація (я думав інакше) Недостатня інформація (про це хотілося б дізнатись більше) ?
Заповнена таблиця стає в якійсь мірі опорним конспектом з теми. Інформація „” або „?” спонукає до роботи з додатковою літературою.
VI. Інтерактивне навчання
В Україні технологія інтерактивного навчіання розроблена та пропагується доктором педагогічних наук О.І. Пометун.
„Інтерактив” — від англ. inter — взаємний та асt — діяти. Інтерактивне навчання — це спеціальна форма організації пізнавальної діяльності, шо має за мету створення комфортних умов навчання, за яких кожен учень відчуває свою успішність та інтелектуальну спроможність. Суть інтерактивного навчання полягає в тому, що навчальний процес відбувається за умови постійної, активної взаємодії всіх учнів; учитель і учень є рівноправними суб'єктами навчання. Інтерактивне навчання сприяє формуванню навичок та вмінь як предметних, так і загальнонавчаль-них; виробленню життєвих цінностей; створенню атмосфери співробітництва, взаємодії; розвитку комунікативних якостей. Технологія передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне розв'язання проблем.
Варіанти організації роботи груп: діалог; синтез думок; суспільний проект; пошук інформації; коло ідей; акваріум.
Фронтальні технології інтерактивного навчання мікрофон; мозковий штурм; навчаючи - вчуся; ажурна пилка; аналіз ситуації.
Окрім наведених прикладів, в Україні відомі й застосовуються технології: рівневої диференціації (М. П. Гузик); сугестивного навчання (автор Георгій Лозанов); особистісно орієнтованого навчання (І. С. Якиманська, С. І. Подмазін); розвиваючого навчання (Л. В. Занков, Д. Б. Ельконін, В. В. Давидов); модульно-розвивального навчання (А. Фурман); розвитку критичного та креативного мислення (Д. Гільфорд, Г. Ліндсей, Р. Томпсон, Г. Костюк та ін.) тощо.
Ми сподіваємось, що подана робота спонукає вчителів до самостійного вивчення й осмислення питання, спроб особистого творчого використання теоретичного надбання та практичного досвіду колег. Адже ми всі розуміємо, що створення й апробація ефективних сучасних систем, методів і форм роботи — це об'єктивна потреба часу.
